Дитинство та шкільні роки Семена Шпілевого минули в Подільську, де він здобував освіту в міській школі №3 та захоплювався легкою атлетикою. Ще в юнацькому віці юнак твердо вирішив присвятити себе військовій справі. У двадцятитрирічному віці він згадує, що після завершення дев’ятого класу вступив до одеського військового ліцею, а випустившись звідти у 2021 році, розпочав професійну службу.
Серед різноманітності військових формувань вибір хлопця припав саме на десантно-штурмові підрозділи. Своє рішення він пояснював прагненням загартувати власний характер та завжди бути серед перших, зважаючи на суворі вимоги до підготовки десантників. Наразі Семен проходить службу в лавах 80-ї окремої десантно-штурмової Галицької бригади ДШВ ЗСУ на посаді керівника зенітного ракетного відділення. Рідні з розумінням сприйняли та підтримали його життєвий вибір.
Широкомасштабне вторгнення військ рф 24 лютого 2022 року застало старшого сержанта безпосередньо на службі. Відтоді він брав активну участь у бойових завданнях та обороні на Миколаївщині, Донеччині, Луганщині, Харківщині, Курщині, Сумщині та Запорізькому напрямку. Свою першу державну відзнаку — третій ступінь ордена «За мужність» — військовий здобув у дев’ятнадцятирічному віці після завершення контрнаступної операції на Харківщині.
Згодом армійця відзначили другим ступенем цього ж ордена. Дев’ятого листопада 2026 року він отримав найвищий, перший ступінь відзнаки, що зробило його повним кавалером ордена «За мужність». У той день глава держави Володимир Зеленський урочисто відзначив нагородами представників ДШВ, серед яких був і двадцятитрирічний представник Подільська. Боєць зазначав, що звістка про нагородження третьою нагородою викликала в нього найтепліші емоції, а його близькі надзвичайно пишаються ним і водночас щиро хвилюються.
За п’ятирічний період армійських буднів Семен звик до постійних роз’їздів і тривалої розлуки з домівкою. Навідатися до рідного міста виходить лише двічі на рік: спочатку він навідується до бабусі в Подільську, після чого вирушає до Одеси. Міркуючи про майбутнє, старший сержант не зосереджується на власній кар’єрі чи майбутніх регаліях — його єдиним заповітним бажанням є настання миру внаслідок української перемоги та повернення бойових побратимів до їхніх родин.