До заходу долучилися представники ветеранських просторів, реабілітаційних центрів, органів державної влади та місцевого самоврядування, провідні психотерапевти і психологи, а також самі ветерани – загалом близько 180 людей. Форум проводився в межах Всеукраїнської програми ментального здоров’я “Ти як?” за підтримки Міжнародної організації з міграції, та за сприянням Одеської обласної державної адміністрації. Партнерами заходу були ГО “Одеська обласна федерація ветеранської підтримки та адаптивного спорту” та ГО “За Одесу!”. Панельні дискусії стосувалися адаптації після фронту, доступності міського простору, взаємодії з органами влади та якості життя після поранень. Організатори наголосили: ключове завдання — налагодити комунікацію між державними структурами, ветеранськими спільнотами та родинами військових. Окремий блок присвятили ментальному здоров’ю та принципу “рівний — рівному”. Йдеться про підтримку, коли з ветеранами працюють інші ветерани — у хабах, департаментах, громадських ініціативах. Такий підхід допомагає швидше встановити довіру і знизити бар’єр перед зверненням по фахову допомогу. Юрій Дегас зазначив, що команди організаторів планують проводити подібні зустрічі щонайменше раз на два місяці, аби посилювати згуртованість спільноти, підтримку ветеранів в Одесі та їхню інтеграцію в цивільне життя. Ветеран Емін Ібрагімов розповів, що в Одесі подібні ветеранські форуми відбуваються нечасто, хоча в більшості обласних центрів України такі заходи проводять регулярно. За його словами, такі заходи потрібні, щоб суспільство розуміло: ветерани — це звичайні люди, які добровільно пішли воювати і тепер прагнуть повернутися до мирного життя. Ветеран за позивним “Карліз” — фахівець ветеранського супроводу у Чорноморську. На його думку, психологічний стан людини, яка пройшла через бойові дії, є надзвичайно складним, і універсального способу допомоги не існує. До кожного потрібен індивідуальний підхід. За словами Карліза, це стосується не лише самих ветеранів, а й родин зниклих безвісти та сімей загиблих – для них також мають бути окремі лінії підтримки. Він навів власний приклад: відкрито говорить побратимам, що сам звертається до психолога чи психіатра, і пропонує прийти разом. Після тривалого перебування у стані постійного стресу швидке повернення до звичного життя є вкрай складним, пояснює Карліз. Водночас потрібно прийняти, що життя вже не буде таким, як раніше, і навчитися жити з набутим досвідом так, щоб він допомагав, а не заважав.
