Андрій Шевердін з’явився на світ 12 березня 1998 року в місті Чорноморськ, що на Одещині. З початком повномасштабного російського вторгнення він добровільно став на захист рідної країни. Боєць ніс службу в лавах Державної прикордонної служби України, зокрема у складі 15-го мобільного прикордонного загону «Сталевий кордон». Він обіймав посаду командира групи вогневого відділення в прикордонній комендатурі швидкого реагування вогневої підтримки. За виявлену особисту хоробрість і самовідданість при виконанні військового обов’язку захисника посмертно відзначили орденом «За мужність» III ступеня. Ця державна нагорода України вручається військовим та іншим громадянам за героїзм і відвагу під час захисту вітчизни чи виконання громадянських обов’язків, і може присуджуватися посмертно.
Мати полеглого воїна, Ірина Шевердіна, пригадує розмови з сином про його високе почуття відповідальності перед підлеглими та позицією, яку він не міг залишити через командирський статус. Жінка переповідає його слова про те, що він не покине ані техніку, ані позицію, оскільки керує людьми і не відчуває страху перед смертю. Водночас військовослужбовець зізнавався мамі, що найбільше переживає за її долю в разі його загибелі.
Трагічного дня Андрій виконував бойове завдання. За свідченнями матері, черговий офіцер зі штабу згодом повідомив їй про ліквідацію понад 50 об’єктів супротивника її сином. Близько половини восьмого вечора боєць разом із побратимами загинув унаслідок удару ворожого дрона з вибухівкою по їхній позиції.
Командир батареї з позивним «Скіф» зазначає, що спершу Андрій виконував завдання в тилу, проте наполегливо просився на передній край до товаришів, прагнучи бути безпосередньо на передовій. За словами керівника, боєць вирізнявся готовністю прийти на допомогу та прагнув бути для підрозділу справжнім товаришем, а не лише командиром.
Після втрати сина Ірина Шевердіна тривалий час важко переживала горе, а згодом вирішила присвятити життя збереженню пам’яті про нього та поширенню його життєвої історії. На треті роковини трагедії родина влаштувала молебень на цвинтарі, автомобільний пробіг та спортивні змагання в приміщенні, яке батьки облаштували на честь загиблого. Мати наголошує, що протягом усіх цих років прагне розповідати іншим про насичене і цікаве життя свого сина.