Історія Бажена та Валерії розпочалася у поліції Рубіжного. Вони разом заступали у слідчо-оперативні групи. Бажен жартував, “підбухторював” колегу, а у березні 2019-го наважився написати у соцмережах і запросити на побачення. У вересні 2020-го, під час звичного нічного ритуалу — поїздки до супермаркету за “смаколиками” — Бажен раптово зупинив машину і заявив, що вона зламалася. Коли 24 лютого 2022 року Рубіжне здригнулося від вибухів, Бажен був на службі. Він заспокоював вагітну дружину телефоном, а згодом наказав збирати речі першої необхідності. Попри обстріли, він до останнього хотів залишатися в місті, щоб охороняти відділ поліції та боротися з мародерами. Тільки 5 березня Бажен вивіз родину до Кропивницького. Проте сам залишитися в безпеці не зміг. Повернувшись у Рубіжне, Бажен рятував цивільних. Валерія каже: він просто заходив у будинки, брав людей за руки, садив у машину і вивозив, попри те, хотіли вони того чи ні. Потім були бої за Лисичанськ та перша контузія. Після народження другої доньки у вересні 2022 року Бажен перевівся до Десантно-штурмових військ (ДШВ). Пройшов навчання у Британії, став аеророзвідником, керував дронами та здійснював скиди. Чоловік брав участь у боях у Білогорівці, на Донеччині, Сумщині, Запоріжжі та у Курській області. У Білогорівці він потрапив у справжнє пекло, зазанчила Валерія — призначений командиром, він три доби не виходив на зв’язок, а потім виносив із поля бою тіла загиблих побратимів, з якими щойно навчався. У березні 2023-го його вже атакував FPV-дрон. Тоді Бажен отримав множинні осколкові поранення обличчя, спини та живота. Бажен мріяв про будинок біля моря. Останнім часом вони з дружиною планували переїзд до Чорноморська — “міста його мрії”. 11 грудня 2023 року вони розмовляли по відеозв’язку. Бажен давав дружині господарські вказівки, спілкувався з доньками та сподівався на відпустку на Новий рік. Наступного дня, 12 грудня, зв’язок зник. О 16:00 Валерія написала побратиму чоловіка. Коли той перетелефонував, першим питанням було: “Ти вдома чи за кермом?” Мати загиблого Світлана Панасенко розповідає, що ім’я сина стало і його позивним. Вона називала його “Бажаним”, бо він був дуже очікуваною дитиною. Тепер вона пише йому листи у спеціальний зошит і шукає його силует у натовпі перехожих, розповіла жінка. Вдома у Валерії досі висять речі чоловіка, а на Новий рік вони ставили ялинку, яку він встиг замовити для дітей. Молодша донька, розглядаючи портрет батька, каже: “У мене є тато, але він помер”. Зараз родина Бажена Панасенка збирає підписи під петицією про присвоєння йому звання Героя України (посмертно). Вони закликають кожного підтримати цю ініціативу, аби вшанувати пам’ять воїна, який віддав життя за свій дім і своїх “татових донечок”.
