Оксана Манчевська з Одещини більше двох років чекала на будь-яку звістку про свого сина, Сергія Катрушенка, зниклого безвісти після мобілізації. Зі слів матері, Сергій жив у Снігурівці на Миколаївщині до повномасштабного вторгнення, а разом із сім’єю переїхав до Одеської області, де переживали важкі моменти через свідчення боїв під час окупації.
Після переїзду Сергій приєднався до Збройних Сил України, служачи в 77-й бригаді. Останній контакт з ним був 19 серпня 2023 року, а з 21 по 25 серпня син не підтримував зв’язок. 4 вересня стало відомо, що Сергій зник безвісти.
Не зупиняючись, Оксана розпочала самостійні пошуки, ретельно вивчаючи соцмережі, телеграм-канали та групи родин військовополонених. Вона збирала будь-яку інформацію про бої на території, де воював її син. Одна з її стратегій полягала в надсиланні відео з полоненими українськими військовими міжнародним організаціям, хоча офіційного підтвердження, що на відео саме її син, не отримала.
Переломним моментом став 29 жовтня, коли ворожі пабліки опублікували фото українських військовополонених. Оксана миттєво впізнала на світлинах свого сина, Сергія, і навіть побачила його ім’я та місце проживання. Інформацію про нього вона отримала від військових, які повертаються з полону, зокрема від Івана з позивним “Ахілес”, який розповів, що познайомився з Сергієм у Башкортостані, де вони перебували в одній камері.
З огляду на те, що під час «тисячі на тисячу» обмінів переважно звільняли молодших військових, Сергія тоді не обміняли. Перша звістка від людини, яка бачила сина живим, подарувала Оксані надію та стала важливою підтримкою у її тривалій боротьбі за повернення сина.
