Ви зараз переглядаєте Колекціонування ляльок як шлях до підтримки військових: історія Світлани Варивончик

Колекціонування ляльок як шлях до підтримки військових: історія Світлани Варивончик

  • Автор запису:
  • Категорія запису:КУЛЬТУРА

Світлана Варивончик, колекціонерка з села Нерубайське на Одещині, вважає своє захоплення не просто колекціонуванням, а плангонологією, що включає в себе збір ляльок, зокрема старовинних, антикварних та рідкісних екземплярів. Цей вид колекціонування передбачає вивчення історії ляльок, матеріалів, таких як порцеляна, віск та дерево, а також їх культурного значення, що перетворює процес збору на глибоке дослідження. Протягом понад десяти років її колекція зросла до більш ніж двох тисяч експонатів, включаючи не лише ляльки, але й інші іграшки. Перед початком повномасштабного вторгнення жінка планувала відкрити музей у Нерубайському, але війна внесла свої корективи. Найціннішу частину своєї колекції вона продала, щоб підтримати тероборонців, адже гроші були необхідні на пальне, їжу, дрова та облаштування позицій. Разом із чоловіком вони активно допомагали військовим, зокрема виготовляючи буржуйки для обігріву. Спочатку Світлана навіть видалила всі фотографії колекції, вважаючи, що більше не повернеться до свого хобі. Колекція, як згадує Світлана, з’явилася випадково після того, як її діти виросли. Згодом захоплення перетворилося на систематичне колекціонування, і жінка почала вивчати історію іграшок, вміючи відрізняти заводи-виробники за деталями, такими як пластик, очі та волосся. Повернувшись до своєї справи, Світлана започаткувала новий проєкт під назвою “Ми українці”, метою якого є демонстрація того, що іграшкова культура в СРСР не була виключно російською. Вона відновлює ляльок у національному вбранні, орієнтуючись на історичні зразки, частину інформації знаходячи в відкритих джерелах, а частину — у тематичних спільнотах. Також вона активно реагує на помилкові підписи в інтернеті. Більшість експонатів, які потрапляють до колекціонерки, перебувають у поганому стані — без волосся, одягу або навіть частин тіла. Відновлення може тривати місяцями. Одяг жінка шиє вручну, використовуючи максимально автентичні матеріали або їхні аналоги. Взуття, зауважує вона, іноді коштує дорожче за саму ляльку. Деякі речі Світлана залишає без змін, щоб зберегти оригінальний вигляд. Наразі в рамках проєкту вже відновлено близько десятка ляльок, одна з яких — лялька Дніпропетровської фабрики, яку Світлана фактично зібрала заново. Окрім класичних ляльок, у колекції є й рідкісні пласкі іграшки, виготовлені на заводах у різних республіках — від Молдови до Киргизстану. Частину з них створювали як дорожні іграшки, які можна було складати та носити із собою. Світлана зізнається, що сьогодні це захоплення для неї — не лише про колекцію, а й про психологічну підтримку. Паралельно вона займається малюванням і вивчає самчиківський розпис, унікальний вид українського декоративно-прикладного мистецтва, що виник наприкінці XIX — на початку XX століття у селі Самчики Хмельницької області. За її словами, усе це допомагає їй триматися в умовах війни.