Святослав згадує, що перші політичні роботи з’явилися у нього після анексії Криму. Каже, тоді в ньому прокинулося дуже чітке відчуття справедливості й внутрішній обов’язок щось зробити. Він зізнався: ще тоді мав передчуття, що на Кримі війна не завершиться. Свідомо обравши вуличне мистецтво, Лаврусенко розумів: мурал — це прямий контакт із суспільством. На відміну від картини в галереї, він не має порога й не потребує дозволу, щоб його побачили. Реакція на мурал із Путіним стала для художника несподіваною. Йому писали з Великої Британії та США зі словами підтримки й побажаннями вистояти, а російські телеканали обговорювали роботу як щось небезпечне. Окремою сторінкою у творчості Святослава стали соціальні мурали — зокрема, ті, що привертали увагу до стану доріг в Одесі. Разом з активістом і журналістом Ярославом Берендоковим він малював портрети чиновників біля багаторічних ям на проїжджій частині. Після резонансних акцій посадовців звільняли, а проблемні ділянки доріг зрештою ремонтували — це приклад того, що мистецтво може працювати як інструмент громадського впливу. Після початку повномасштабного вторгнення Святослав пішов добровольцем. У перші дні обороняв Одесу від можливої висадки десанту, згодом воював на Донецькому напрямку, нині — на півдні України: На фронті він не розлучається з маленьким блокнотом: робить замальовки побратимів — і тих, хто служить поруч, і тих, кого вже немає. Поранення Святослав отримав на Херсонському напрямку — автомобіль, у якому він їхав забирати побратимів, підірвався на FPV-дроні. Під час реабілітації у шпиталі в Одесі Лаврусенко створив новий мурал — образ Архангела Гавриїла з крилами захисту.
