У Львові 24 серпня, якраз у День Незалежності України, стартувала друга за ліком експедиція «Гонка Надії» (Hope Raising Expedition). Учасникам масштабного заїзду належало подолати орієнтовно 2100 кілометрів, аби фінішувати в Києві. Запланований шлях пролягав через такі міста, як Івано-Франківськ, Тернопіль, Вінниця, Умань, Одеса, Кривий Ріг, Дніпро, Кременчук, Черкаси та Бучу. Для Якоба Кептки ця велоподорож перетворилася на шанс поспілкуватися з українськими захисниками, які відновлюються після бойових травм. Поштовхом до створення експедиції стала випадкова зустріч зіткнутися з молодим українцем з ампутацією у Львові. Сам Якоб народився і виріс у Канаді та має польське коріння. У минулому він служив у Корпусі морської піхоти США, а згодом — у резерві канадської армії. Під час військових тренувань Якоб пошкодив ногу, через що його звільнили зі служби за станом здоров’я. Ампутацію кінцівки довелося зробити через 34 роки після того інциденту. Зараз Якоб живе з ампутацією вище коліна та активно займається паравелоспортом (це адаптивна дисципліна велоспорту для людей з інвалідністю, яка входить до розкладу літніх Паралімпійських ігор; у ній беруть участь атлети з ураженнями опорно-рухового апарату, проблемами із зором, ДЦП, а також після ампутацій чи інших травм), скелелазінням та льодолазінням. Вперше він прибув до України у 2022 році як волонтер гуманітарної структури. Спільно з сином він допомагав зводити медичну клініку в одному з населених пунктів Львівщини, що неподалік Яворова. Прогулюючись вулицями Львова, він помітив молодого хлопця з ампутацією вище коліна. Якоб згадує, що йшов тоді в шортах, демонструючи свій біонічний протез коліна (високотехнологічний електронний штучний суглоб на мікропроцесорах і датчиках, який забезпечує природність рухів під час ходьби). Зустрінутий юнак, якому на вигляд було років 19 чи 20, також мав ампутацію вище коліна. Хлопець пересувався за допомогою милиць у супроводі батьків. За словами Якоба, побачивши його на протезі, родина раптово зупинилася. Сам Якоб впевнено пересувається завдяки ретельній праці над ходьбою на протезі. Проходячи повз, він помітив розгубленість у поглядах хлопця та його рідних, які ще не розуміли, як жити далі. Того разу Якоб не наважився заговорити, про що дуже шкодував, проводячи безсонні ночі в готелі та відчуваючи провину. Саме після цього епізоду він вирішив знову приїхати в Україну заради розмов із тими, хто втратив кінцівки. У 2024 році відбулася його перша експедиція за маршрутом Краків — Київ. Тоді за чотири тижні він подолав понад 1200 кілометрів і відвідав 17 госпіталів та медичних установ, де підтримував українців після тяжких поранень. Дорогою до нього долучалися інші велосипедисти. Якоб прагнув поділитися власним досвідом з усіма, хто зневірився, нагадуючи, що після травми життя триває. Йому довелося пережити чимало хірургічних втручань, зокрема шість повних замін колінного суглоба за 12 років. Загалом він провів у лікарняних палатах близько двох років, усвідомлюючи, що якість життя неминуче падає після стільки операцій. Окрім того, вже 24 роки він повністю утримується від алкоголю і обговорює цю тему з ветеранами. Його мета — стати каталізатором для інших, допомогти їм повернутися до повноцінного буття. Головне послання ветеранам полягає в тому, що травма не визначає особистість. Якоб називає себе людиною, яка живе з ампутацією, наголошуючи на важливості першочерговості людської сутності. Суспільство часто бачить лише помітну інвалідність, сприймаючи її за головну характеристику, але він залишається собою. Водночас він застерігає від сліпого копіювання його шляху, радячи кожному знайти власний орієнтир. Для самого Якоба таким порятунком став велосипед, про повернення до якого він мріяв під час реабілітації. Сьогоднішній маршрут пролягає через території, які регулярно зазнають ворожих ударів, через що початковий план довелося скоригувати та скасувати поїздку до Миколаєва, зосередившись на Кривому Розі та Дніпрі. Ветеран розуміє небезпеку, але прагне особисто відвідати лікарні у прифронтових регіонах. Він наголошує, що російські обстріли не змусять його відмовитися від зустрічей. Також експедиція має на меті продемонструвати українцям незгасну підтримку з боку закордонних партнерів. Якоб прагне особисто побачити наслідки бойових дій, вважаючи, що справжній свідок не може сидіти у безпечному Львові. На його думку, українці зараз віддають життя не лише за себе, а й за поляків, канадців та всю світову демократію. Найбільше ветерана вражає неймовірна гостинність і теплі прийоми в кожному українському місті, готелі чи домі, де його постійно пригощають їжею. Крутить педалі Якоб за допомогою однієї ноги та спеціального кріплення на велосипеді, не користуючись під час їзди протезом. На опанування такої техніки пішло три роки тренувань і приблизно 30 тисяч кілометрів пробігу. Зараз, у свої 69 років, він вдруге перетинає Україну на двоколісному транспорті.
