Родіон є молодшим із двох синів Валентини, а різниця у віці між братами становить 16 років. До початку повномасштабної війни мати й син тісно спілкувалися, а Валентина згадує їхні стосунки як дружні та близькі не лише родинними зв’язками.
Після повномасштабного вторгнення обидва брати ухвалили рішення приєднатися до війська. Вони повідомили про це матері під час візиту до неї в Південне разом із дружиною старшого сина. За словами Валентини, вона відчувала гордість та вважала такі дії правильними чоловічими вчинками.
Спершу брати служили разом, проте згодом їх направили на різні напрямки. Старший син обіймів посаду командира взводу на Херсонщині, тоді як Родіон, також командуючи взводом, вирушив на Харківщину.
Під час служби Родіон щоранку та щовечора надсилав матері короткі відеозвернення для запевнення, що з ним усе гаразд. В одному із записів він казав про те, що у нього все 4.5.0, пояснюючи військовий сленг як знак того, що все спокійно або добре, та бажав гарного дня, приємного настрою, вільних думок і висловлював любов.
10 липня 2022 року зв’язок із Родіоном обірвався. Згодом Валентина з’ясувала, що автомобіль за участю її сина та його водія опинився під артилерійським обстрілом. Внаслідок цього обоє дістали поранення та потрапили в російський полон.
Спочатку родина отримала сповіщення про те, що Родіон зник безвісти, після чого Валентина самостійно розпочала пошуки інформації. Вона щодня робила по 50 і більше дзвінків до різних установ, фіксуючи кожну деталь у зошиті, і врешті знайшла дані про те, що син живий та поранений, а згодом отримала офіційне підтвердження його полону.
Білі троянди Родіон дарував матері й до повномасштабної війни, вважаючи їх вишуканими. Після його зникнення ці квіти набули для Валентини особливого значення, ставши головним символом її родини.
Звільнені з полону військові, які мали змогу спілкуватися з Родіоном, переказували його прохання зателефонувати матері та, за можливості, передати білі троянди. До Валентини в Південне з такими звістками приїздило вже четверо військових, а останній букет передав звільнений військовий Богдан.
Першу звістку від сина Валентині передав голова Коблівської сільської ради, який згодом надіслав букет із 15 білих троянд. Як зазначала жінка, прохання Родіона передав і звільнений з полону Олег Самарський, який перебував із ним в одній камері.
За розповідями звільнених побратимів, Родіон вирізняється своєю поведінкою в полоні та допомагає тримати камеру в тонусі: він читає іншим книжки вголос і співає пісні, коли це дозволено. До війни Родіон займався спортом і добре знав анатомію, тому й у полоні намагається підтримувати фізичну форму. Водночас колишні полонені повідомляли про вкрай погане харчування під час утримання в Курську.
Перший лист від сина Валентина отримала через сім-восім місяців після його захоплення в полон із коротким текстом, а згодом надійшли ще чотири послання. У листах Родіон зберігає почуття гумору, незмінно звертаючись до матері як до королеви світу. Сама Валентина написала синові близько 50 листів, з яких він, за словами звільнених військових, отримав приблизно десять. В один із конвертів жінка вклеїла пелюстку квітки, і згодом військові підтвердили, що Родіон отримав цей лист, а якось йому передали одразу вісім листів від матері, через що ридала вся камера.
День народження Родіона припадає на 19 серпня. Попри його перебування в полоні, щороку цього дня Валентина замовляє торт для пригощання друзів, близьких та сусідів. Крім того, жінка бере участь в акціях на підтримку військовополонених і зниклих безвісти, продовжуючи писати листи синові.
Найбільшою мрією Валентини є новина про його повернення в Україну, щоб переконатися в його житті та безпеці на українській землі.