Про оновлення музейної експозиції розповів директор Ізмаїльського військово-історичного музейного комплексу Валерій Постернак. Османська доба, що охоплює період панування Османської імперії з XIV по початок XX століття аж до розпаду держави та проголошення Турецької Республіки у 1923 році, стала визначальним етапом в історії міста. За словами керівника комплексу, раніше експозиції переважно висвітлювали життя, військові походи та бойовий шлях російського полководця Олександра Суворова. Водночас фахівці неодноразово наголошували на гострій необхідності оновити підходи до презентації минулого Ізмаїла. Під час створення нової виставки музейна команда разом із науковцями доклала зусиль, аби послідовно та хронологічно відобразити історичний шлях міста. Постернак підкреслив, що саме в османський період виник Ізмаїл, тому цей етап є найважливішим для міста. Попри те, що багато хто пам’ятає колишній музей Суворова, виникла потреба в кардинальних змінах, спрямованих на створення логічної й хронологічної експозиції.
Центральне місце на виставці займає копія дарчої грамоти — середньовічного правового документа, згідно з яким монархи, князі, гетьмани чи феодали офіційно передавали у володіння землі, маєтки, селян або наділяли привілеями міста й монастирі. Оригінал цього документа, що слугує своєрідним свідоцтвом про заснування Ізмаїла, зберігається в Музеї ісламського мистецтва в Берліні. Довжина грамоти перевищує чотири метри, а виконана вона золотими чорнилами, що надає їй високої мистецької цінності. Як зазначив директор музею, султан Мурад ІІІ, який був дванадцятим правителем Османської імперії, сином Селіма II та Нурбану, і керував державою з 1574 по 1595 рік, передав ці території Мехмеду Ага. Останній був високопоставленим османським державним діячем XVI століття та увійшов в історію як перший очільник чорних євнухів султанського гарему. Його місією було відродження регіону, де діяло чимало розбійників. Мехмед Ага розпочав активну розбудову, звівши мечеть, яка збереглася донині, а також караван-сарай і лазню, забезпечивши все необхідне для життєдіяльності міста.
У першому залі розмістили артефакти, що висвітлюють не лише появу Ізмаїла, а й особливості його містобудування, економіку, духовну сферу та співіснування мусульманської і християнської громади. Серед експонатів можна побачити турецький бунчук, булаву, бойові прапори Османської імперії XVIII століття, литавру, ядро до мортири, а також зразки османської зброї. Постернак зауважив, що бунчук і булава виступають регаліями влади, а прапор із зображенням зульфікара та руки Фатьми — доньки Мухаммеда — вважається священним містичним мечем і важливою реліквією. Наявні й печатки як знаки володарювання окремих осіб.
Окрему увагу приділено традиційному вбранню яничарів — привілейованих підрозділів регулярної піхоти, що існували з XIV століття до 1826 року як особиста гвардія султана. За словами директора музею, вплив яничарів іноді ставав настільки потужним, що вони втручалися в державні справи аж до усунення правителів. Войнича природа Османської імперії спиралася на яничарів, які володіли серйозною владою: зафіксовано випадки, коли вони проникали до гарему, захоплювали султана, вивозили його у брудному візку вулицями міста, а згодом ув’язнювали та страчували.
Другу виставкову залу присвячено зведенню Ізмаїльської фортеці, її стратегічному статусу на прикордонні імперії та збройним конфліктам другої половини XVIII століття. Творці експозиції спростували поширені міфи про фортецю, зокрема уявлення про її кам’яні стіни, які часто малювали на радянських полотнах. Постернак пояснив, що уздовж Дунаю височів лише один кам’яний бастіон, тоді як решта укріплень складалася з земляного рову та дерев’яних воріт, що відповідає історичній правді про той кровопролитний штурм. У штурмовій операції брали участь і чорноморські козаки — колишні запорожці на службі Російської імперії, які наступали з боку річки та першими прорвалися до міських кварталів. Серед експонатів представлена й знайдена в Ізмаїлі російська гармата, для якої відновили лафет. Ця зброя мала дальність стрільби до 400 метрів і залишається свідченням тогочасної російської експансії.
Третя зала знайомить відвідувачів із перебудовою фортифікаційних споруд османськими інженерами після війни 1787–1791 років, подальшим просуванням російських військ на Дунай та остаточним руйнуванням Ізмаїльської фортеці у 1856 році. Окремий розділ присвячено російсько-турецькій війні 1877–1878 років, яка поставила крапку в османській добі міста. Після облоги 1809 року та здачі турецьких гарнізонів регіон у 1812 році увійшов до складу Російської імперії, яка згодом, у 1856 році, зруйнувала фортецю. Історик наголосив, що турки збудували та модернізували фортецю, а росіяни її просто знищили.
В експозиції також демонструються погруддя османських діячів Хабеші Мехмед-аги та мандрівника Евлія Челебі, а також портрет колишнього міського голови Іоанна Авраамова пензля художника Сергія Денисова. Створення портрета Авраамова потребувало тривалої роботи тривалістю близько трьох-чотирьох місяців через брак візуальних матеріалів та необхідність пошуку образу. Музей розміщується в колишньому будинку самого Іоанна Авраамова, який керував містом з червня 1909 по березень 1911 року, тому цей портрет покликаний повернути забуте ім’я в історію. Подібні труднощі виникали й під час створення інших образів османських діячів. Окрім нових творів, реставратори відновили стару картину штурму Ізмаїла, підібравши спеціальні фарби, клей та лак, аби врятувати зруйноване полотно та зберегти його для відвідувачів.
