Денис пригадує, що першим яскравим спогадом про початок бойових дій у його дитинстві став вибух у центрі Луганська у 2014 році, коли він їхав містом разом із батьком. Тоді хлопчик чув вибухи лише у відеоіграх, а не наяву. Повністю усвідомити ситуацію він ще не міг, проте помітив переляк на обличчі батька. Згодом, помітивши танки на вулицях, матір Дениса запропонувала евакуюватися до Новопскова, де проживали дідусь і бабуся. Їм вдалося перетнути понтонний міст, який, за спогадами Дениса, підірвали через два дні після цього. 24 лютого 2022 року застало Дениса в Одесі під час проходження служби. О п’ятій годині ранку він отримав бойову тривогу. Оскільки раніше подібні сценарії відпрацьовувалися на тренуваннях, спочатку він сумнівався у реальності подій. Проте, прибувши до розташування підрозділу за наказом, він побачив налякану чергову на ім’я Наташа, чий голос сильно тремтів від паніки, і вона не могла нічого вимовити. Близько 2024 року Денису надійшла пропозиція долучитися до підрозділу безпілотних авіаційних комплексів. Погодившись спробувати свої сили, він міцно пов’язав свою службу з БпЛА. Пройшовши підготовку, військовослужбовець вирушив на східний напрямок, де здобув перший бойовий досвід поблизу Кремінної. Працюючи в цій зоні, Денис упізнавав дороги, знайомі йому з юних років. Коли вони запускали безпілотники в бік Кремінної та стикалися з протидією ворожих дронів, він згадував поїздки сюди з батьком, упізнаючи траси та місця, де колись продавали смачний квас. Про своє знання місцевості він розповідав побратимам, пояснюючи, що виріс неподалік. Ці особисті спогади стали додатковим стимулом для ефективної роботи, і на завдання він прибув із палаючими очима. Перші успішні влучання залишили по собі потужні емоції. Після бойової роботи суміжний розвідувальний підрозділ надсилав їм відеозвіти з наслідками ударів. За словами бійця, це дарує неймовірний кайф та адреналін, коли бачиш на екрані палаючі результати своєї праці. Наразі Денис ділиться набутим бойовим досвідом із новачками, які починають освоювати безпілотники, а також продовжує вчитися сам. На його переконання, військовим життєво необхідно постійно вдосконалюватися через стрімку еволюцію технологій сучасного бою. У цивільному житті Денис одружений з Анастасією, разом вони виховують п’ятирічного сина Степана. Увесь вільний від виконання службових обов’язків час він присвячує родині. Батько із сином разом займаються гімнастикою та футболом. Чоловік жартома називає хлопчика не просто активним, а гіперактивним. Спортивні заняття, як зазначає Денис, допомагають спрямувати надлишок дитячої енергії в корисне русло та водночас дають можливість проводити більше часу разом.
