Знайомство засновників майбутньої громадської організації розпочалося у листопаді 2021 року через соціальну мережу Facebook. Ольга Балабан звернула увагу на публікацію американця Роберта Гембла, який на той момент співпрацював в Одесі з благодійним фондом «Дорога додому». Використовуючи онлайн-перекладач, вони змогли поспілкуватися, після чого Роберт у грудні навідався до Ізмаїла. Місцева мешканка влаштувала для гостя прогулянку містом, адже народилася і виросла тут. Новорічні свята вони провели разом, а вже у січні Ольга відвідала Роберта в Одесі.
Повномасштабне вторгнення застало обох в Ізмаїлі. За кілька тижнів американцю довелося виїхати до США через завершення терміну туристичного перебування, тоді як Ольга залишилася працювати у міському виконавчому комітеті. Завдяки цій посаді вона володіла точними даними про кількість внутрішньо переміщених осіб, котрі прибували до міста евакуаційними рейсами. Новоприбулі сім’ї мали всього кілька днів на роздуми щодо подальшого виїзду за кордон або залишення в Україні.
Багато родин прибували лише з дітьми та мінімальним пакетом документів. Учасники місцевих чатів у Telegram, Viber та у Facebook постійно публікували запити на одяг і меблі. Дізнавшись про це, Роберт запропонував фінансову підтримку: він надсилав кошти, а Ольга спрямовувала їх на закупівлю найнеобхіднішого. Розрахунок базувався на сумі 20 доларів на одну дитину з періодичністю зустрічей раз на два тижні. Після оголошення про старт допомоги кількість звернень різко зросла. Вечорами волонтери зустрічалися з родинами спочатку доставляючи пакунки додому, а згодом запрошуючи людей самостійно обирати товари в супермаркетах у межах встановленого ліміту.
Навесні 2022 року постало питання про розширення допомоги. Тоді Ольга поділилася мрією вивезти дітей до узбережжя. Хоча спочатку планувався табір у Румунії, відповідне місце знайшли у Болгарії. Автобусом вирушила група з 50 осіб. Зважаючи на принципи американської психології, матерів не розлучали з дітьми. Програма перебування включала роботу психологів і вчителів, творчі заняття, пісочну терапію та купання в морі й басейні.
Після поїздки Роберт наполіг на відкритті дитячого центру в Ізмаїлі. Приміщення знайшли всього за десять днів. Зараз заклад працює щодня: шість днів на тиждень тривають дитячі заняття, а неділя призначена для матерів. Розклад складено з урахуванням шкільних змін. Учасників розподілили за віком, а для щотижневої роботи обирають окремі теми, зокрема толерантність до тварин або боротьбу з булінгом. Також тут діють мовна програма та музичні заняття з гітари, які проводить Роберт.
Коли перші вихованці завершили навчання в школі, виникла ідея вступу до коледжів США. Через відмінності в податковій документації стандартний шлях через бюджетну форму виявився неможливим. Тоді вдалося домовитися з двома пресвітеріанськими школами, де учні можуть закінчити старші класи з подальшим переходом до вишів. Наразі семеро вихованців центру здобувають освіту в США: двоє навчаються на другому курсі університету Нью-Мексико, а п’ятеро завершують 12-й клас. Ще одну учасницю готують до вступу у 2027 році.
Під час поїздок до США Роберт та Ольга регулярно розповідають про ситуацію в Україні, оскільки частина американців плутає повномасштабну війну з внутрішнім конфліктом. Використовуючи прапор та мапу, вони пояснюють різницю між країнами та доводять необхідність підтримки українських дітей.
