Лесь народився на Івано-Франківщині, а до Одеси переїхав у березні 2022 року. Причиною стало рішення жити разом зі своїм партнером. Як розповідає чоловік, спершу він планував приїхати лише на декілька днів, але згодом залишився в місті назавжди.
За словами Леся, такий поворот стався для нього раптово й неочікувано. Він не уявляв, що може кудись переїхати, особливо на початку повномасштабного вторгнення. Проте саме переїзд до партнера в Одесу змінив його життя.
Зі своїм партнером Лесь познайомився через застосунок для знайомств. Спочатку вони просто спілкувалися, а згодом дружнє знайомство переросло у стосунки. Чоловік пригадує, що його зацікавили освіченість співрозмовника, начитаність і спільні теми. Пізніше партнер запропонував йому приїхати до Тернополя, де Лесь тоді навчався. Там вони вперше побачилися наживо. Познайомилися вони в січні, а вже 6 лютого були разом.
Пізніше Лесь наважився розповісти рідним про свою сексуальну орієнтацію. Він очікував непростої реакції, однак найбільше його вразила позиція матері. За його словами, вона відреагувала дуже негативно й емоційно. Для нього це стало великим ударом, адже саме з нею він мав найбільш тісні й близькі стосунки. Лесь каже, що в такий момент людина ніби втрачає батьків, коли їй кажуть: “У нас більше немає сина”.
Водночас з часом ситуація в родині почала змінюватися. Після камінг-ауту, який, як він тоді вважав, мав для нього фатальні наслідки, батьки відвернулися від нього. Потім вони забрали його з Тернополя. Лесь розповів, що після тривалих розмов емоції поступово відійшли на другий план, і напруга почала згладжуватися.
Нині Лесь навчається в академії та пов’язує своє майбутнє з фортепіано. Музику він сприймає як спосіб передати свій внутрішній стан і як частину власної місії в Одесі. За його словами, вступ до академії відкриває для нього більше можливостей для реалізації себе як піаніста. Він хоче передавати свої емоції через музику, виконувати її для людей і ділитися тим, що має всередині. Окремо він наголошує на важливості української музики й вважає її виконання в Одесі своєю місією.
Відкритість у соцмережах обернулася для Леся цькуванням і погрозами фізичного насильства. Він говорить, що отримував повідомлення з погрозами, зокрема про те, що на нього десь чекає група людей, яка хоче його побити лише через те, ким він є. Причиною для нападок, за його словами, стали світлини з партнером, опубліковані на його сторінках.
Лесь також каже, що змушений був носити із собою засоби самозахисту, оскільки розумів, що ситуації можуть бути різними. Він пригадує, що навіть після вступу до академії цього року, у вересні, траплялися випадки через його орієнтацію. Йому говорили: “Я не вважаю тебе чоловіком. Як же так? Це якось неприродно, це хвороба, це треба лікувати”.
Через пів року після початку стосунків Лесь освідчився своєму партнеру Івану. Попри заручини, пара не може укласти шлюб в Україні. Чоловік каже, що вони сприймають себе як одне ціле, мають спільні плани й розуміють, куди рухаються разом. Також у них є дві собаки, яких вони називають своїми доньками. Лесь підкреслює, що вони мають повноцінну сім’ю, а тепер, будучи зарученими, дуже хочуть мати статус одружених.
Він наголошує, що неможливість офіційно оформити стосунки позбавляє його багатьох прав. Як приклад Лесь наводить питання спадку. За його словами, він хотів би успадкувати майно, яке залишиться після смерті партнера, але не може цього зробити. Так само він хотів би бути похованим на одній земельній ділянці зі своїм партнером, однак родичі можуть відмовитися і сказати, що він не має до цього жодного стосунку. Окрім цього, навіть право бути на похороні, брати участь у всьому, що стосується поховання, та керувати цим також може бути недоступним, якщо родичі це заборонять.
Лесь також звертає увагу на стереотипи щодо ЛГБТІК+ людей. На його думку, так званої “ЛГБТІК-пропаганди” не існує. Він пояснює, що не буде залицятися до людини лише тому, що це хлопець, і додає, що веселковий прапор чи фільм на Netflix, де цілуються чоловіки, не можуть зробити людину геєм.
Попри можливість виїхати за кордон, Лесь свідомо залишається в Україні. Він пояснює це тим, що це його дім, і переконаний: навіть одна людина, яка залишається тут, може щось змінювати. На його думку, голос у петиції, плакат на мітингу чи історія в інтерв’ю мають нехай і невеликий, але все ж вплив. Саме тому він сподівається, що відкритий діалог допоможе змінити ставлення суспільства та сприятиме розширенню прав для ЛГБТІК+ людей.