Повномасштабне вторгнення застало чоловіка в Маріуполі. 24 лютого 2022 року підрозділ “Ізмаїла” виконував службу на блокпосту поблизу міста. Він згадує, що перші влучання сталися неподалік. “Ми почули, як з іншого боку Маріуполя почалися “прильоти”. Перша ракета майже потрапила до нас на блокпост. Потім наш старшина прибіг і закричав: “Бойова тривога”, але ми не повірили. Через десять хвилин знову був “приліт”, — розповів військовий. Підрозділ тримав позиції ще два тижні, після чого відступив у місто, де був прикомандирований до полку “Азов”. На початку квітня бійців оточили під час спроби перейти на нову позицію. “На початку квітня нас оточили, і ми намагалися відійти. Коли ми вже забігали на нову позицію, Кепа отримав поранення від кулемета. Ми вирішили швидко зайти в сусідній будинок, але там вже були росіяни, які взяли нас у полон”, — згадує “Ізмаїл”. Після цього військового разом з іншими утримували в різних місцях, зокрема в Мангуші, Оленівці, Донецькому СІЗО, Горлівці та Торезі. “Коли нас взяли в полон, спочатку відвезли в гараж. Через два дні нас перевезли в Оленівку, де ми опинилися в камері розміром 5 на 5. Ми спали стоячи або сидячи — як кому вдавалося. Через місяць нас перевезли до Донецька, а потім на Горлівку, де ми залишалися два роки. Після Горлівки нас перевезли в Торез”, — зазначив чоловік. За його словами, полонені зазнавали психологічного та фізичного тиску. Харчування було обмеженим, і під час полону захисник втратив 30 кілограмів ваги. “До нас ставилися дуже погано. Ми виходили на сніданок, обід та вечерю, нас били шокерами та палками. Все, що потрапляло під руку, використовували для побиття. Харчування було жахливим. Давали переважно кислі страви. Я сильно схуд. Коли мене взяли в полон, я важив 80 кілограмів, а в полоні скинув 30”, — розповів нацгвардієць. Він також додав, що полонених регулярно викликали на допити, намагаючись дізнатися імена командирів та місця дислокації техніки. “Нас запитували, з якого ми підрозділу, звання, хотіли дізнатися про командирів і їхню дислокацію. Мене також викликали на допити, намагалися дізнатися, хто я, звідки, яке місто. Я назвав своє місто, а вони відповіли: “А, ви ж наші”. Я сказав: “Ні, не ваші”, — зазначив чоловік. У полоні військові не мали зв’язку з зовнішнім світом. За словами “Ізмаїла”, новини з батьківщини вони дізнавалися від інших полонених, яких привозили до їхніх місць утримання. “У полоні було дуже важко. Не було нічого: ні телефонів, ні газет. Зв’язку зі світом не було взагалі. Але потім нам дозволили читати книги, і ми якось відволікалися. Нових хлопців, яких брали в полон, привозили до нас, і ми дізнавалися, що відбувається в нашій країні”, — прокоментував захисник. Після майже трьох років полону військовий потрапив у списки на обмін. Його обміняли 30 грудня 2024 року. “За обмін я дізнався за два-три дні до нього. Нас перевдягли з зонівської форми на форму ЗСУ і відвели в буси, якими перевозять ув’язнених. Привезли на автостанцію на кордоні, і ми чекали майже п’ять годин, поки приїдуть наші хлопці і заберуть нас”, — згадує чоловік. Після обміну захисник пройшов реабілітацію і наразі продовжує службу в лавах Національної гвардії України. Він зазначає, що не планує звільнятися. “Після обміну я вирішив залишитися на службі, адже ця справа мені дуже подобається. Я виконую свою роботу, яку ніхто не зробить так добре, як ми. Звільнятися я не буду. Продовжу працювати і служити на благо нашої держави”, — резюмував нацгвардієць.
